ОПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., ОПОВИТИ, опов'ю,
опов'єш і оповию, оповиєш, док., перех.
1. Обвивати,
обплітати кого-, що-небудь чимсь або що-небудь навколо
когось, чогось. На Нимидору наділи Миколину шапку,
шапку оповили довгою.. стрічкою (Нечуй-Левицький, II, 1956,
182); Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його
помічник неначе на це тільки й сподівався. Як злодія,
вловив і оповив його під груди мотузом (Іван Ле, Міжгір'я,
1953, 273);
// Укривати, охоплювати, огортати (про
тканину, одяг). Квітчастий шовк не оповив голову..
Галя ніяково заховала хустину (Михайло Стельмах, II, 1962,
163);
// Обвивати, обплітати собою що-небудь. Хміль,
березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли
угору, спускалися униз, уростали у землю і знову
піднімалися вгору, — непролазною сіткою оповивали його
(Панас Мирний, IV, 1955, 10); Шинеля й гімнастьорка в нього
були пошматовані, біліли бинти, що оповивали груди
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 505); І спершу гарно страх з сусідкою
він [Хміль] жив. Дивлюсь, аж приятель за гілку
зачепився, А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив
(Євген Гребінка, I, 1957, 56); Ранок і невелику веранду рясно
оповили стебла дикого винограду (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956,
44);
// Те саме, що обіймати 1. Раптом оповиває
[Джема] його шию руками і цілує (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 73);
Олеся сіла близенько коло Балабухи, оповила його шию
руками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 134); Я тихо підсів до неї,
оповивши рукою її стан, щоб часом вона не впала (Олесь Досвітній,
Вибр., 1959, 36).
2. перен. Оточувати кругом, з усіх боків. — Ось тобі
і Кут зараз, — сказав Колісник, указуючи на ряд
хаток, що, наче поясом, оповив круту гору (Панас Мирний, III,
1954, 298); Ліс темними крилами своїми озеро оповив
(Іван І. Волошин, Наддн. висоти, 1953, 69).
3. Поширюючись, обволікати, огортати, затягувати
(про дим, туман, пил і т. ін.); обгортати. Опар.. ніби
прозорою імлою оповивав гори й пригорки (Нечуй-Левицький, IV,
1956, 326); Туман непомітно танув, але ще суцільною
сірою пеленою оповивав табір і зливався з небом
(Антон Хижняк, Тамара, 1959, 193); Два постріли потрясли
повітря. Дим і порох оповили батарею (Петро Панч, Гарні
хлопці, 1959, 101);
// безос. Амбразури оповивало
курявою і димом (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 517); Димом,
як наміткою, оповило стрункий зелений ліс (Степан Васильченко,
Незібр. тв., 1941, 226); * Образно. Люди завжди
поетизують високе і величне.. Вони оповивають легендами
тих, кого хочеться бачити завжди і скрізь поруч з
собою (Слово про Кобзаря, 1961, 5);
// перен.
Заповнювати собою навколишній простір; охоплювати (про
світло, темряву, морок і т. ін.). Перше, що вразило
мене.., — це напівтемрява, що оповивала все довкола
(Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 169); На узліссі його
оповивав тиша і росяний плач (Михайло Стельмах, II, 1962, 147);
// Покривати, обволікати що-небудь,
розповсюджуючись по поверхні. Павлусь уже мріяв.. У такі хвилини
його карі очі робилися глибокими, замисленими, легка
поволока оповивала їх (Олесь Донченко, II, 1956, 20); Дощ прибив
високу траву до самої землі, оповив сизою вологістю
сліпучу зелень (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 510);
//
Обдавати, обвівати з усіх, боків (струменем повітря,
пахощами і т. ін.). По стрісі клуні шелестять і
ворушаться лісові грушки, їхні терпкі пахощі увесь час
оповивають чоловіка (Михайло Стельмах, II, 1962, 34); Ароматом,
повним чару, Обійму тебе, мій царю, — Горду голову
твою Опов'ю (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 84); Теплий вітер
оповив її тіло (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 131).
4. перен. Охоплювати кого-, що-небудь,
заполонювати (про почуття, певніш стан і т. ін.). Потроху очі
заплюїцуються, тихий сон оповива діти (Борис Грінченко, I, 1963,
282); Тяжкі думи оповивають Іванка, з голови не йде
Людомир (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 132); Яхаль
оповив І валове серце, жаль великий (Юрій Мушкетик, Серце..,
1962, 309);
// безос. [Юрко:] Як.. зустрівся я уперше
з її поглядом, як.. почув уперше її промову, відтоді —
мов замороком якимсь мене оповило (Марко Кропивницький, III, 1959,
60); * Образно. Вечірній світ розливсь по стомленій
землі, І ліс дрімає темний, І чари навкруги усе оповили
(Максим Рильський, I, 1960, 89).
5. Те саме, що сповивати. Баба оповивав дитину.