То, что происходит сейчас на “Евромайдане”, – не просто протест. Скорее, это некая революция мыслителей. После того, как Николай Азаров объявил о приостановлении процесса подготовки к подписанию договора об ассоциации с ЕС, на трибуну вышли люди, которые не занимаются политикой. Экономисты, философы, художники, общественные активисты – те, кого принято сейчас называть социальными инноваторами.
Они заговорили не политическими лозунгами, а словами, понятными для людей, для которых они изо дня в день меняют окружающую действительность к лучшему. Они делают нынешний протест осмысленным, насыщают его своими надеждами и вселяют уверенность в то, что всё это – не зря.
Журналист Катерина Сергацкова поговорила с некоторыми из них о том, почему они пришли на “Евромайдан” и почему для них важно участвовать в протестном процессе.
Александр Ройтбурд, художник
Не думаю, что из всех этих митингов получится практическая польза. Но я понимаю, что у человека есть некие отношения с самим собой. Как говорил товарищ Островский – чтобы не было мучительно больно. Не должно быть мучительно стыдно смотреть себе в глаза в зеркале.
Поэтому на Майдан надо ходить. Понятно, что всё зависит не от нас, всё зависит от человека, который совершенно иначе устроен, у него другая психика, и наши доводы не действуют. Но с другой стороны, должно быть стыдно за то, что “я мог бы что-то сделать, а не сделал”. Чтобы не было этого чувства стыда, и надо ходить на Майдан.
Если таких людей, которые понимают, что это надо сделать хотя бы ради самих себя, наберется несколько десятков тысяч – то, может быть, власть поймет, что с нашим мнением надо считаться.
Арсений Финберг, основатель сообщества “Интересный Киев”
В такой момент, как сейчас, не хочется быть – плохое слово – быдлом. Не хочется быть стадом, которое выполняет установки “сверху” и смиряется со всей гадостью, что на нас падает.
Нам важно сказать, что мы – киевляне, украинцы, граждане этой страны – не согласны с выбором, который был сделан в четверг. Мы хотим сделать все, чтобы выбор был в другую сторону.
Действительно, на нынешний Майдан приходят люди, которые обычно не ходят на политические собрания и акции. Потому что решение, которое было принято в четверг, коснулось всех нас. Поэтому очень важно, чтобы каждый из нашего круга почувствовал, что это касается и его тоже, чтобы высказал свое “нет” этому решению.
Один раз наши люди уже сделали выбор, и результат история показала. Я верю, что сейчас есть шанс сделать выбор в другую сторону.
Ксенія Харченко, організатор правозахисного кінофестивалю Docudays.ua
Я брала участь у Помаранчевій революції. Є певні шляхи в моєму житті, які я вважаю важливими і в яких я хотіла б брати участь. З іншого боку, я могла б виїхати за кордон і не думати про проблеми цієї країни. Але мені хочеться, щоб я почувалась у безпеці тут, вдома.
Вдома мені хотілося б мати всі ті переваги, які я маю за кордоном, починаючи зі звичайних споживчих-зручних речей, і закінчуючи прозорою схемою розподілу податків.
Я просто хочу жити нормальним життям. Я хочу мати дітей і бути впевненою в їх освіті, в тому, що їх чекає нормальне майбутнє. Я хочу йти по вулиці – і щоб мені було так само нудно, як у Брюсселі. Щоб нічого не відбувалося. Щоб я не переживала за те, що буде завтра.
Хочеться вірити, що ми зможемо цього домогтися.
Олекса Манн, художник
Начался такой момент, когда твой вселенский пофигизм по отношению к разнообразным коллективным акциям протеста неожиданно заканчивается. Я понимаю, что у нас абсолютно воровскими методами крадут будущее. Кодло упырей решает за тебя, в какой цивилизации ты будешь жить в ближайшие десятилетия. В каком мире будут жить твои дети и внуки.
Происходит выбор, фактически война цивилизации, которую представляет европейский выбор, с абсолютно бесперспективным Мордором. Системы с антисистемой. Свободы с рабством.
Европа очень разнообразна, там есть свои проблемы, как и везде, но там построена система весов и противовесов, в которой можно жить гармонично. Это, в первую очередь, система ценностей свободных людей, которые не мешают жить другим свободным людям.
Как бы меня ни раздражали все эти майданные камлания, завывания и возможность превращения акции протеста в обыкновенный традиционный украинский льох с подгнившей картошкой, – идти туда надо. Вот есть такое слово – надо!
Надо заявлять присутствие, вести грамотную трансляцию, постараться убрать оттуда все партийные флаги и символику, оставив только национальную и евросоюзовскую, встречать людей из других городов. Сделать все возможное, чтобы это не захлебнулось и не превратилось в фарс. И четко формулировать идеи.
Есть все шансы поломать проект “упырятник” и отвоевать свое будущее.
Максим Яковер, основатель креативного пространства “Часопис”
Мы выходим на Майдан, чтобы показать свою гражданскую позицию. Не уверен, что ассоциация с Евросоюзом является правильным решением на данном этапе. Но я абсолютно уверен, что Таможенный союз – это тоже не решение.
То, как власть себя повела, я считаю неправильным: это неуважение, выказанное по отношению к нам. Своим выходом на Майдан я показываю, что не согласен с официальной позицией главы государства.
Мы должны посмотреть, сколько нас. И если нас действительно много – значит, с нашим мнением нужно считаться.
Игорь Скляревский, дизайнер, автор проекта Walk Kyiv
Когда я приезжаю в Западную Европу, чувствую, что я такой же, как они, а они – как я, несмотря на то, что мы говорим на разных языках.
Можно много говорить о том, какие существуют экономические выгоды от Таможенного союза и ассоциации с ЕС – но сейчас не это важно! Сегодняшний Майдан – это не про выгоды, это про цивилизационный выбор. Это выбор из двух цивилизаций, из двух миров. С каким-то из них – нам не по пути.
Второй аспект: у меня, как и у многих, наверное, сложилось ощущение, что меня грубо и нагло кинули – когда готовилось подписание, когда говорилось о курсе евроинтеграции, а за несколько дней вдруг все завернулось. Возмущение и ненависть к людям, которые приняли такое решение, очень сильны. Если каждый выйдет на протест, то мы сможем что-то изменить.
Леся Ганжа, культурный критик, руководитель “Редакторского портала”
На Майдан я прихожу каждый год. Я считаю, что это один из самых важных общественных опытов, который был в моей жизни. И все то, что произошло после революции, весь мрак и откат в дремучее жлобство, все равно не лишит меня ощущения, что это была моя революция. И моя победа.
Сегодня у меня нет сомнений в том, что мы должны идти в Европу. Но нет и того момента разочарования, о котором говорят многие. В течение всего переговорного процесса по евроинтеграции у меня ни разу не возникло иллюзии, что это произойдет. Но мне интересна игра – и я за ней слежу.
Своим протестом мы вряд ли остановим процесс отката в глубокую реакцию, в которую упорно прокладывается государственный курс. Но все, что я могу здесь и сейчас: лишь сказать, что я против. И я здесь, чтобы сделать свое, что могу.
Татьяна Кремень, редактор Esquire Ukraine
Находясь в этой гущи событий, я хочу понять, насколько в этой стране еще можно жить, и посмотреть, сколько людей разделяют мои социокультурные убеждения.
Думаю, вряд ли сейчас удастся добиться того, чтобы 29 ноября мы подписали договор об ассоциации с ЕС, потому что не все от нас зависит. Тем не менее, я считаю, что это очень хорошее и правильное событие перед следующими президентскими выборами, поскольку очевидно, что количество людей, недовольных существующим положением дел, велико.
Вообще замечательно, что люди не апатичны, потому что политическая апатия – главная проблема Украины.
Алiна Руда, фотограф
Майдан сьогодні – це, у першу чергу, можливість висловити свою громадянську позицію. Не відчуваючи себе рупором якоїсь партії – а просто маючи свого “царя в голові” і бажання дати зрозуміти, що реальні люди хочуть, щоб Україна йшла тим шляхом, а не по якомусь іншому.
А якщо сидіти вдома й мовчати або лаятися в фейсбуці, то нічого не вийде.
Костянтин Стрiлець, фотограф, автор лозунга-логотипа “UkrainEUkraine”
Майдан важливий тому, що люди зі звичайними мріями, сподіваннями, розумінням інших, мають прийти і побачити людей, які мають ті ж мрії, сподівання, розуміння. Побачити і надихнутися тим, що вони – не самі. Що вони можуть втілювати свої мрії самотужки.
Цей майдан – не протестний. Це – майдан мрійників-реалізаторів-своїх-мрій.
Я мав великі сумніви ще кілька днів тому щодо майдану, бо за останні роки, здавалося, успіху 2004-го вже не досягти. Але опинившись там, розумієш, що це працює. Просто перебуваючи поруч з людьми, які думають так само як і ти. Навіть якщо ти без прапору, без плакату, не вигукуєш гасла.
Для себе я чекаю натхнення, яке приносить спільна справа.
Катерина Бабкiна, письменница, поетеса
Мене приводять на Майдан почуття, в яких немає нічого революційного. Це, по-перше, бажання надихнути й підтримати близьких людей, котрі вірять у те, у що не вірю я – так батьки товстої лінивої дитини ходять з камерою на шкільні концерти, де вона вперто виступає в пуантах і балетній пачці.
По-друге – показати комусь там, в інших країнах, що тут є ті, кому не все одне – хай навіть ці чудові люди безпорадні й не знають самі, що їм робити з життям і країною, але все одне – вони є й вони кльові. Перше відчуття зовсім безнадійне, друге – чистий піар країни на якусь далеку і більшою мірою уявну ЦА.
Насправді я думаю, що ситуація в державі зміниться тоді, коли кожен щодня сумлінно і чесно, на повну силу робитиме все, що він робить, добре. З повною, усвідомленою відповідальністю за власні дії. Боротиметься за свої права весь час і з будь-якого приводу, а не тільки через ілюзорну асоціацію з Європою, про котру майже ніхто точно не розуміє, що воно таке і що нам дасть.
Ставати краще щодня, бути чесним перед собою і з останніх сил весь час намагатися нікому не дати себе використати. Щоб усі звикали до того, що використовувати одне одного не можна – це набагато складніше, ніж вийти і постояти “за Європу”.
Я думаю, всім нам у першу чергу потрібно забути про страх і лінь, про аморфність, хату скраю і хитрі обхідні маневри заради того, щоби нас лишили в спокої, перестати виживати і почати нормально жити. Всупереч тому, як непросто це в нашій дійсності, котра погано надається навіть для виживання.
Андрій Бондар, письменник, перекладач
Я прийшов сюди, бо вважаю, що для виживання цього народу, цієї країни, потрібен новий цивілізаційний шлях – європейський шлях розвитку. Я прийшов за нудною Європою. Нудною, безконфліктною, демократичною.
Дуже важливо у всьому цьому процесі засвоїти одну просту річ: є один шанс, який нам дає історія. Зробити спробу звільнитися від пострадянського розкладу, пострадянського ставлення до особи, до закону, до радянського існування в просторі, де є право сили замість сили права.
Люди незадоволені низькими зарплатами, обмеженнями можливостей заробити копійку. І через це невдоволення кожної окремої людини ми приходимо до розуміння принципових речей – необхідна зміна повітря, атмосфери.
Я вірю в силу колективної дії.
Iрина Соловей, засновниця платформи соцiальних iнноваций “Велика Iдея”
Я йду на Майдан, тому що влада злякалася відповідальності за прийняття рішень, критичних для розвитку України. Вони розуміють, що це неправильно, але в них не стає сил перебороти свою звичку говорити одне, а робити інше.
Влада знає, що з рухом у Європу, на них буде все більше і більше тиску в питаннях антикорупції, захисту прав людини та створення привабливого інвестиційного клімату.
Майдан важливий для тих людей, які знають, що спроба з боку влади уникнути розвитку зовнішнього партнерства з Європою – є насправді бажанням уникнути необхідності вирішувати внутрішні проблеми.
В Україні вже сформувалась критична кількість людей, які усвідомлюють, що партнерство з Євросоюзом буде нелегким процесом. Я теж знаю, що легше не стане. Але я впевнена, що буде по-іншому. Тому ми виходимо за продовження руху вперед до необхідних змін.
Очікую, що майдан посилить відчуття співпричетності в українській спільноті, навчить владу чутливості до потреб людей і згенерує розуміння, що питання на порядку денному виходять за межі інтересів України, і визначають історичний момент для Європи і світу в цілому.
Україна показала себе в 2004-му як сильний гравець в демократичному полі. І ми маємо всі шанси вийти сьогодні на новий рівень. Те, що для України є пошуком власного шляху, для багатьох наших сусідів є яскравим прикладом – як ставати горою за свою спільноту.
Слава Україні!
Олександр Заклецький, фотограф, науковий редактор
Мене часто запитують: навіщо вам цей Євросоюз, що ви там забули? Євросоюз – це не Шенген, не євро. Це в першу чергу повага до людини, повага до тебе, повага до інших, повага до закону і права.
Тобто я хочу жити в країні, де я можу поважати себе, інших, закон, судочинство, науку і людей інтелектуальної праці. Та загалом поважати цю країну.
Автор текста: Катерина Сергацкова
Автор фото: Анна Грабарская